Рушник № 3 в.р.р

Рушники - це відтворення культурної пам'яті народу. В їхніх зразках збереглися стародавні магічні знаки, образи "дерев'я життя", "охоронці", символіка червоного кольору, які знайшли подальше своєрідне переосмислення й оновлення.
На Україні рушникам завжди надавалося важливе образно-символічне значення. Рушники - обов'язковий атрибут весільної обрядності, предмет народного побуту, неодмінно прикраса селянського житла.

У кожному районі склалися локальні особливості, які проявилися в композиції, колірній гамі, способах шиття.

Вишиті рушники здавна були поширені в Україні як незмінний атрибут народного побуту, весільної та святкової обрядності, як традиційна прикраса селянського житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників, крім декоративного навантаження, мали великий образно-символічний сенс. У всьому декоративно-прикладному мистецтві немає іншого такого предмета, який концентрував би в собі стільки різноманітних символічних значень.

Рушник супроводжує селянина впродовж усього життя і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності - на ньому потішили дорогим гостям хліб-соль. Під час будівництва дому Рушниками підіймали балки, потім ці рушники дарували майстрам. На них приймали новонароджених, зрушниками проводили людину в останній шлях. Особливо великою роллю граврушник у весільному обряді як один із найважливіших атрибутів. Рушники дарували стартом, перев'язували через плече, якщо на помелованні доходили до згоди. Такірушники називали плечовими. Рушниками змикавав руки молодим, бажаючи їм щасливого сімейного життя.

Незмінним мотивом в орнаментуванні грушників є зображення птахів - парно зображені птиці в народному мистецтві уособлюють любов, щастя, чим і пояснюється їхнє розташування на рушниках для весільних обрядів. Іноді замість птахів над мотивом дерева-квітка трапляються зображення сонця з променями.

Наприкінці XIX ст. для вишивання рушників, особливо в Сумській та Полтавській області, використовували тамбурну техніку. Головне в ній - поєднання фону та вишивки червоного й білого кольорів; легкі хвилясті лінії тамбурного шва мерехтять вибагливі витончені орнаментальні мотиви рослинного характеру. Особливо цікаві так звані кумачові рушники, вишиті білими нитками на червоному тлі. Робота над ними вимагає тонкого поєднання фактури фону та напрямів і щільності ланцюжка петельок.

Треба зазначити, що в останнє десятиліття активно відроджується роль рушників, вони продовжують своє життя в сучасних обрядах.